Дилатаційна кардіоміопатія: симптоми і лікування

Дилатаційна кардіоміопатія – являє собою патологію головною м’язи серця, що виражається в значному збільшення його камер. Це тягне за собою порушення функціонування серцевих шлуночків. Захворювання може бути як первинним, так і вторинним. У першому випадку фактори виникнення в даний час залишаються невідомими, а в другому його розвитку передує перебіг інших хвороб.

Клінічна картина хвороби неспецифічна і характерна для великої кількості серцевих уражень. Основними симптомами прийнято вважати задишку, набряки нижніх кінцівок і порушення ЧСС.

Діагноз встановлюється за допомогою широкого спектру лабораторно-інструментальних обстежень пацієнта, який доповнюється даними, отриманими в ході фізикального огляду і вивчення історії хвороби.

Лікування патології здійснюється консервативними методиками, які не тільки позбавляють від ДКМП, але також попереджують розвиток ускладнень. У важких випадках звертаються до хірургічного втручання.

У міжнародній класифікації захворювань десятого перегляду дилатаційної кардіоміопатії присвоєно власний шифр. Код за МКХ-10 – I 42.0.

Етіологія

На сьогоднішній день залишаються невідомими причини походження первинної дилатаційної кардіоміопатії. Однак існують припущення, що вона може розвиватися на тлі генетичної схильності і успадковується кількома способами:

  • аутосомно-домінантним;
  • аутосомно-рецесивним;
  • Х-зчепленим типом.

Варто зазначити, що сімейні форми недуги мають найбільш несприятливим прогнозом.

Причини дилатаційної кардіоміопатії вторинного характеру представлені:

  • широким спектром електролітних порушень – сюди варто віднести гіпокаліємію, гипофосфатемию і уремія;
  • цукровий діабет, дисфункцією щитовидної залози та іншими ендокринними патологіями;
  • хронічної гіпертонічної хворобою;
  • ішемічною хворобою серця;
  • інфекційними недугами вірусної, бактеріальної, грибкової та паразитарної природи;
  • инфильтративными хворобами, зокрема амілоїдозом та саркоїдоз;
  • нейром’язовими порушеннями;
  • нераціональним харчуванням, при якому людський організм не отримує достатньої кількості таких речовин, як селен, карнітин та тіамін;
  • патологіями ревматичного характеру, а саме-системним червоним вовчаком або склеродермією;
  • гіповітамінозом;
  • вірусним міокардитом;
  • отруєннями токсичними речовинами;
  • безконтрольним прийомом медикаментів – амфетамінів або противірусних засобів, а також хіміотерапевтичних речовин;
  • тривалим опроміненням організму;
  • пристрасть до шкідливих звичок, особливо до наркотиків;
  • вродженими або набутими вадами серця.

За допомогою ПЛР методик клініцистам вдалося довести, що не останнє місце у формуванні хвороби мають віруси, а саме:

  • ентеровірус;
  • аденовірус;
  • збудник герпесу;
  • цитомегаловірус.
Дивіться також:  Асистолія серця: види, причини, симптоми і лікування зупинки

Нерідко вторинна дилатаційна кардіоміопатія розвивається у представниць жіночої статі на останньому триместрі виношування дитини або через короткий проміжок часу після пологової діяльності, які раніше не мали проблем із серцем. У таких випадках сприяючими факторами виступають:

  • вікова категорія старше 30 років;
  • багатоплідна вагітність;
  • наявність у життєвому анамнезі більше трьох родів;
  • пізній токсикоз;
  • ускладнений перебіг періоду внутрішньоутробного розвитку плода.

У малюків подібне захворювання нерідко формується на тлі:

  • задухи під час пологів;
  • родових травм ЦНС, зокрема спинного або головного мозку;
  • гострих вірусних та бактеріальних інфекцій.

Необхідно враховувати, що в деяких ситуаціях з’ясувати причину виникнення дилатаційної кардіоміопатії у дітей і дорослих не представляється можливим.

Основну групу ризику становлять представники чоловічої статі, а також особи віком від 20 до 50 років. Проте останнім часом частішають ситуації, при яких пацієнтами виступають підлітки і літні люди.

Класифікація

Залежно від етіологічного чинника існує:

  • первинна дилатаційна кардіоміопатія – імовірно виникає на тлі обтяженої спадковості;
  • вторинна дилатаційна кардіоміопатія – є наслідком безлічі хвороб і патологічних процесів. Сюди також варто віднести дилатационную застійну кардіоміопатію, яка може протікати як гостро, так і хронічно;
  • ідіопатична дилатаційна кардіоміопатія – про такий різновид говорять у тих випадках, коли джерело хвороби невідомий.

Крім цього, існує ще одна класифікація дилатаційної кардіоміопатії, яка ділить її на:

  • ішемічну;
  • клапанну;
  • гипертензивную;
  • токсичне.

В залежності від локалізації виділяють:

  • поразка обох шлуночків серця – це найбільш розповсюджений варіант протікання такого недуги;
  • залучення в патологію тільки лівого шлуночка;
  • порушення функціонування лише правого шлуночка – така форма зустрічається рідше всього.

За характером перебігу дилатаційна кардіоміопатія буває:

  • швидко прогресуючої;
  • повільно прогресуючої;
  • рецидивуючої – це означає, що чергуються періоди ремісії і загострення клінічних ознак.

Симптоматика

У переважній більшості випадків для дилатаційної кардіоміопатії характерно поступовий розвиток, чому впродовж досить тривалого часу у людей відсутні скарги на погіршення самопочуття.

Дивіться також:  Агранулоцитоз - причини, ознаки, симптоми і лікування

У деяких ситуаціях хвороба маніфестує підгостро — це відбувається після перенесеної раніше пневмонії або ГРВІ.

Найбільш яскраво виражені симптоми дилатаційної кардіоміопатії:

  • млявість організму і швидка стомлюваність;
  • різке зниження працездатності;
  • задишка, що виникає не тільки після фізичної активності, а також в стані спокою або в горизонтальному положенні тіла;
  • сильний сухий кашель;
  • відчуття нестачі повітря, що також носить назву серцева астма;
  • напади стенокардії;
  • дискомфорт і важкість в області під лівими ребрами;
  • збільшення розмірів живота – це відбувається на тлі скупчення великої кількості рідини в очеревині;
  • набряклість нижніх кінцівок;
  • порушення частоти серцевого ритму;
  • періоди втрати свідомості;
  • синюшність шкірних покривів;
  • збільшення розмірів печінки;
  • незначне зниження кров’яного тонусу;
  • сильні запаморочення.


Дилатаційна кардіоміопатія

Дилатаційна кардіоміопатія у дітей має аналогічні клінічні ознаки.

Діагностика

Щоб поставити правильний діагноз необхідно здійснення великої кількості лабораторних досліджень та інструментальних обстежень, яким передують маніпуляції первинної діагностики, проведені особисто кардіологом.

Таким чином, перший етап діагностування повинен включати в себе:

  • вивчення історії хвороби пацієнта, так і його близьких родичів – для визначення первинної або вторинної природи недуги;
  • збір і аналіз анамнезу життя хворого;
  • ретельний фізикальний огляд, спрямований на оцінювання стану шкіри, пальпацію живота, перкусію грудної клітини в області серця, а також прослуховування людини за допомогою фонендоскопа;
  • детальний опитування – для виявлення ступеня інтенсивності вираження клінічних ознак, що вкаже на характер перебігу захворювання.

Лабораторна діагностика дилатаційної кардіоміопатії передбачає виконання:

  • загальноклінічного аналізу крові і урини – покаже відхилення, характерні для основної хвороби, на тлі якої розвинулася патологія міокарда;
  • біохімічного аналізу крові;
  • розгорнутої коагулограми – це вивчення здатності крові до згортання;
  • імунологічного аналізу крові.

Найефективнішими інструментальними діагностичними процедурами є:

  • фонокардіографія;
  • ЕКГ і СМЭКГ;
  • УЗД, ПРТ та ПЕТ серця;
  • Ехокг;
  • СКТ і ККГ;
  • сцинтиграфія – для оцінки скоротливої функції міокарда;
  • біопсія міокарда;
  • оглядова рентгенографія грудної клітки;
  • рентгеноскопія черевної порожнини;
  • радіонуклідна вентрикулографія;
  • катетеризація серця;
  • ангіографія судин.
Дивіться також:  Оклюзія судин: види, причини, симптоми і лікування


Катетеризація серця

Диференціальна діагностика дилатаційної кардіоміопатії спрямована на відміну від цієї хвороби:

  • постінфарктного кардіосклерозу;
  • блокади лівої ніжки пучка Гіса;
  • вад серця;
  • миготливої аритмії;
  • фібриляції передсердь.

Лікування

Усунути хвороба у дитини і дорослого можна за допомогою таких консервативних методів:

  • прийом лікарських препаратів;
  • дотримання щадного раціону, передбачається обмеження вживання рідини і кухонної солі;
  • індивідуально складеною для кожного пацієнта програми фізичних навантажень.

Варто зазначити, що лікування народними засобами при дилатаційної кардіоміопатії проводити недоцільно, оскільки це не тільки не допоможе позбутися від недуги, але і в значній мірі підвищить ймовірність розвитку ускладнень.

Медикаментозна терапія включає використання:

  • бета-адреноблокаторів;
  • діуретиків;
  • АПФ;
  • антагоністів рецепторів до ангіотензину та альдостерону;
  • серцевих глікозидів;
  • дезагреганти та антикоагулянтів.

При неефективності неоперабельних способів лікування звертаються до хірургічного втручання. Операція може бути спрямована на:

  • імплантація трикамерного електростимулятора;
  • обернення серця ділянкою м’язи спини;
  • імплантацію внесердечного сітчастого каркаса;
  • протезування серцевих клапанів;
  • пересадка донорського органу;
  • імплантація насосів, підтримують нормальну роботу лівого шлуночка.

Можливі ускладнення

На тлі відсутності лікування дилатаційної кардіоміопатії формуються наступні ускладнення:

  • серцева недостатність у хронічній формі;
  • аритмія;
  • тромбоемболія;
  • порушення внутрішньосерцевої провідності.

Профілактика і прогноз

Специфічних профілактичних методик, що не допускають появу подібного захворювання, в даний час не існує, людям необхідно лише дотримуватися такі рекомендації:

  • повністю відмовитися від шкідливих звичок;
  • приймати ліки, виписані тільки лікуючим лікарем;
  • не допускати потрапляння в організм токсичних речовин;
  • уникати опромінень;
  • правильно і збалансовано харчуватися;
  • лікувати ті недуги, які зможуть привести до подібного ураження міокарда;
  • кілька разів на рік проходити повний профілактичний огляд у клініці.

Прогноз дилатаційної кардіоміопатії найчастіше несприятливий – протягом п’яти років з моменту підтвердження діагнозу гине половина пацієнтів. Крім цього, дуже часто летальний результат наступає через розвиток ускладнень, що призводять до раптової смерті хворого.

В значній мірі поліпшити прогноз може лише трансплантація здорового серця – при цьому тривалість життя збільшується більш ніж на десять років.