Туляремія: ознаки, симптоми, лікування, профілактика

рідкий пульс, знижений артеріальний тиск, збільшення лімфовузлів, гнійні виразки, лімфаденіт, висип, діарея, анорексія, лихоманка, біль в животі, почервоніння кон’юнктиви

Туляремія являє собою захворювання природно-вогнищевого характеру, що проявляється у вигляді гострої інфекції. Туляремія, симптоми якої полягають у ураженні лімфовузлів і шкіри, а в деяких випадках і слизових зіву, очей і легенів, крім цього виділяється і симптоматикою загальної інтоксикації.

Загальний опис

Збудником захворювання є Francisella tularensis – грамнегативна аеробна палочковая бактерія. Примітно, туляремійна паличка – мікроорганізм вкрай живучий, причому його життєздатність у воді можлива при температурі, що відповідає позначці 4°C протягом близько місяця. В зерні і соломі при відповідності температури нульовій позначці життєздатність мікроорганізму може становити близько півроку, при 20-30 градусах виживаність мікроорганізму можлива протягом 20 днів, а в шкурах тварин, загиблих від туляремії, бактерія може жити до місяця при відповідності температури 8-12 градусів. Загибель бактерій відбувається у випадку впливу на них високих температур, а також дезінфікуючих препаратів.

Як резервуара інфекції, як і її джерела, виступають птахи та дикі гризуни, в тому числі і деякі види ссавців (вівці, собаки, зайцевидные тощо). Найбільш значний внесок у поширенні цієї інфекції наголошується за гризунами (ондатра, полівка тощо). Що стосується людини як розповсюджувача інфекції, то він не є заразним.

У передачі бактерії найбільш поширеним є трансмісивний механізм. В цьому випадку відбувається потрапляння мікроба через укусу кровосисних або кліща в організм тварини. Характерним для захворювання шляхом зараження є зараження допомогою укусу іксодового кліща.

Розглядаючи поширеність туляремії, слід зауважити, що сприйнятливість до даного захворювання становить 100%. В більшості своїй схильність до зараження наголошується серед чоловіків, причому тих із них, чия професія призводить до прямого контакту з тваринами. Територіальні осередки формуються в процесі міграції гризунів, що піддалися зараженню. В основному туляремія актуальна для сільської місцевості, однак протягом останніх років спостерігається чітка тенденція до збільшення захворюваності та в умовах міст.

Різна ступінь зростання захворюваності відзначається цілий рік, при цьому для кожного часу року властивим є прояв захворювання у конкретної формі. Пояснюється це етіологічними факторами. Значна кількість епізодів захворюваності відзначається в осінній період, між тим, пов’язані з сінокосом і збиральними роботами в полях трансмісивні спалахи туляремії часто проявляються і в період липня-серпня.

Особливості передачі збудника туляремії

Нижче наведена схема, яка вказує на особливості передачі захворювання в залежності від метаморфозного розвитку кліща.


Особливості передачі збудника туляремії в залежності від метаморфоза кліща

Цифра «1» вказує на інфікування личинок кліща через дрібних ссавців, хворих на туляремію. Цифра «2» визначає наступний цикл, при якому німфи, перелинявшие з личинок, здійснюють передачу збудника дрібним ссавцям. «3» вказує на передачу перелинявшими з німф статевозрілими кліщами збудника інфекції вже до великим ссавцям.

Протягом туляремії

Проникнення збудника відбувається через шкіру, причому навіть у тому випадку, якщо вона не пошкоджена. Як ми вже вказали, дільницями для проникнення стають слизові оболонки дихальних шляхів і очей, а також ШЛУНКОВО-кишкового тракту.

Область так званих вхідних воріт переважною мірою визначає клінічні особливості перебігу туляремії. Нерідко в цій області відбувається розвиток первинного афекту, при якому актуальності набуває послідовність зміни один на одного плям, папул, везикул, пустул і виразок. Дещо пізніше відбувається потрапляння туляремійних паличок в область регіональних лімфатичних вузлів, в яких відбувається подальше їх розмноження при одночасному розвитку запального процесу. Слід зазначити, що запальний процес супроводжується утворенням первинного бубону (тобто, запалення лімфовузла). Загибель франциселл призводить до вивільнення липополисахаридного комплексу (ендотоксину), який, у свою чергу, посилює місцеве запалення і провокує розвиток інтоксикації при попаданні в кров.

Дивіться також:  Коклюш: причини, ознаки, симптоми, лікування коклюшу

При гематогенної дисемінації відбувається розвиток генералізованих форм інфекції, що протікають з характерними токсико-алергічними проявами. Крім цього утворюються також вторинні бубони, уражаються різні системи і органи (зокрема легені, селезінка та печінка). В області лімфовузлів, а також внутрішніх органів, які зазнали поразки, формуються специфічного типу гранульоми в комплексі з центральними ділянками з некрозом. Відзначається також скупчення гранулоцитів, лімфоїдних і епітеліальних елементів.

До формування гранульом привертає незавершений процес фагоцитозу, що обумовлюється особливостями властивостей збудника (зокрема тут виділяють фактори, що перешкоджають киллингу усередині клітин). Нерідко освіта в первинних бубонної гранульом призводить до формування у них нагноєння з подальшим самовільним розкриттям. Подібне протягом процесу характеризується тривалим загоєнням утворилася виразки.

Що стосується вторинних бубонної, то для них, як правило, нагноєння не є характерною ознакою. При заміщенні некротизованих ділянок, що виникли в лімфовузлах, сполучної тканиною, нагноєння не відбувається, бубони ж при цьому склерозуються або розсмоктуються.

Форми туляремії

Клінічна класифікація розглянутого захворювання виділяє такі його форми:

  • Відповідно з локалізацією місцевого процесу:
    • Туляремія бубонна;
    • Туляремія виразково-бубонна;
    • Туляремія очі-бубонна;
    • Туляремія ангінозний-бубонна;
    • Туляремія легенева;
    • Туляремія абдомінальний;
    • Туляремія генералізована.
  • В залежності від тривалості перебігу захворювання:
    • Гостра туляремія;
    • Затяжна туляремія;
    • Рецидивуюча туляремія.
  • В залежності від ступеня тяжкості перебігу:
    • Туляремія легка;
    • Туляремія середньотяжка;
    • Туляремія важка.

Туляремія: симптоми

Тривалість інкубаційного періоду становить близько 1-30 діб, проте найчастіше — 3-7 діб.

Загальні ознаки, властиві туляремії, а, відповідно, ознаки, характерні для будь-яких її клінічних форм, що проявляються у підвищенні температури (до 40°C) і у симптоматиці, що вказує на інтоксикацію (головний біль, м’язовий біль, озноб, слабкість, анорексія — відсутність апетиту, при якому зазначається його повна відсутність). Найчастіше лихоманка має ремиттирующий характер, а також постійний характер, хвилеподібний або інтермітуючої. Тривалість лихоманки може становити близько тижня, проте можливо її протягом, упродовж двох-трьох місяців. Між тим, переважно її тривалість коливається в межах трьох тижнів.

Огляд хворих вказує на загальну гіперемію і пастозність особи (тобто, побіління шкіри в комплексі з втратою еластичності, викликані слабо вираженим набряком), також спостерігається гіперемія (почервоніння кон’юнктиви. У частих випадках стає можливим поява висипу того або іншого характеру (макуло-папульозний, еритематозний, везикулярна, розеолезная або петехіальний). Пульс рідкий, тиск низький. По закінченні декількох днів з моменту виникнення захворювання відзначається розвиток гепатолиенального синдрому.

Слід зауважити, що розвиток тієї чи іншої клінічної форми туляремії визначається виходячи з механізму зараження, а також вхідних воріт інфекції, які, як ми відзначили, вказують на місцеву локалізацію процесу. З моменту проникнення збудника через шкіру відбувається розвиток бубонної форми захворювання, яка проявляється, відповідно, у вигляді лімфаденіту (бубону), регіонарного стосовно воріт інфекції. Лімфаденіт має на увазі під собою зокрема запалення лімфовузлів.

Дивіться також:  Висипний тиф: причини, симптоми, лікування

Крім цього стає можливим одночасне або ізольоване ураження, яке зачіпає різні групи лімфовузлів (пахвинних, пахвових, стегнових). Гематогенна дисемінація збудників також може сприяти формуванню вторинних бубонної. Цьому сприяє болючість і подальше збільшення лімфовузлів, які можуть досягати розмірів аж до лісового горіха або невеликого курячого яйця. Поступово больові реакції у своїх проявах зменшуються, потім і зовсім зникають. Властиві контури бубону не втрачають виразності, відзначаються незначні прояви периаденита. Динаміка туляремії характеризується повільним розсмоктуванням і нагноєнням з появою свища, цьому сприяє виділення сливкоподобного гною.

Виразково-бубонна форма. Переважно розвиток цієї форми відбувається у випадку з трансмісивним зараженням. Місце, в якому відбулося впровадження мікроорганізму, протягом декількох днів характеризується послідовною зміною один одного таких утворень як пляма і папула, везикула і пустула, після чого формується неглибокого типу виразка з дещо піднятими краями. Покривається її дно скоринкою темного кольору, за формою вона нагадує «розетку». Паралельно з цим відбувається і розвиток регіонального лімфаденіту (бубону). В подальшому виразка рубцюється вкрай уповільненому темпі.

При проникненні бактерії через кон’юнктиву утворюється очі-бубонна форма захворювання. Цьому сприяє ураження слизових оболонок ока, що відбувається за принципом кон’юнктивіту, утворень папульозного типу, а після – утворень ерозивно-виразкового типу при виділенні з них гною жовтуватого відтінку. Процес ураження рогівки в цьому випадку – явище вкрай рідкісне. Зазначена симптоматика супроводжується вираженістю набряку повік, а також регіональним лімфаденітом. Відзначається тяжкість і тривалість перебігу захворювання.

Ангінозний-бубонна форма. Її розвиток виникає при проникненні збудника через воду або продукти харчування. Виникають скарги з боку хворих на прояви у вигляді помірних болей в горлі, утрудненості ковтання. Огляд виявляє гіперемію мигдалин, збільшення їх у розмірах, набряклість. Крім цього вони спаяні з клітковиною, що їх оточує. Поверхня мигдаликів (переважно по одній стороні) покривається сірувато-білим некротичним нальотом, який усувається з працею. Спостерігається вираженість набряку язичка і дужок. З перебігом захворювання ураженої тканини мигдалини руйнуються при утворенні при цьому тривало не гояться і досить глибоких виразок. Зосередження туляремійних бубонної охоплює шийну, привушну і подчелюстную області, що, в основному, відповідає стороні мигдалевого поразки.

Абдомінальна форма. Її розвиток відбувається за поразки в області мезентеріальних лімфовузлів. Симптоматика проявляється у виникненні сильних болів в животі, в деяких випадках – блювання та анорексії. Також у ряді випадків відзначається діарея. Пальпацією визначається хворобливість в області пупка, не виключається симптоматика, яка вказує на подразнення очеревини. Крім перерахованих симптомів виникає також гепатолієнальний синдром. Пальпація брижових лімфовузлів можлива в рідкісних випадках, збільшення їх визначається при використанні такого методу обстеження як УЗД.

Легенева форма. Її протягом можливо в бронхитическом або пневмоническом варіанті.

  • Бронхитическое протягом. Даний варіант обумовлюється поразкою паратрахеальних, медіастинальних і бронхіальних лімфовузлів. Для нього характерні помірна інтоксикація і сухий кашель, болі в загрудинної області. Відмічаються сухі хрипи при прослуховуванні легенів. Як правило, дане протягом характеризується власною легкістю, одужання при цьому настає вже через 10-12 днів.
  • Пневмоническое протягом. Для нього характерно гострий початок, перебіг захворювання в цій формі виснажливе і мляве, тривалий час супутнім симптомом виступає лихоманка. Формується в легких патологія має проявами у вигляді осередкової пневмонії. Відрізняють пневмонію тяжкість і ацикличность її перебігу, а також схильність до подальшого розвитку ускладнень (сегментарна, лобулярная або дисемінована пневмонія з характерним збільшенням лімфовузлів тієї чи іншої перерахованої групи, а також плеврити і каверни, в т. ч. гангрена легень).
Дивіться також:  Гепатит С: види, причини, ознаки, симптоми, лікування

Генералізована Форма. Її клінічні прояви подібні з тифо-паратифозными інфекціями або з важким сепсисом. Лихоманка характеризується інтенсивністю своїх проявів і тривалим її збереженням. Яскраво вираженими стають і симптоми інтоксикації (озноб, головний біль, слабкість, біль у м’язах). Відмічається лабільність (мінливість) пульсу, глухість тонів серця, низький тиск. У переважній більшості випадків перші дні захворювання протікають з розвитком гепатолиенального синдрому. Згодом можливим стає формування екзантеми стійкого розеолезная петехиального характеру при локалізації властивих елементів висипки в області симетричних ділянок тіла (кисті рук, передпліччя, стопи, гомілки і т. д.). Дана форма не виключає можливості розвитку вторинних бубонної, які обумовлюються дисемінацією (розповсюдженням) збудника, а також дисемінацією специфічної метастатичної пневмонії.

Ускладнення туляремії

Переважно про їх актуальності можна говорити у випадку розвитку генералізованої форми. Найчастіше виникають туляремийные пневмонії вторинного типу, нерідко утворюється шок інфекційно-токсичного характеру. Рідкісні випадки відзначаються виникненням менінгітів, міокардитів, менінгоенцефалітів, поліартритів та інших патологій.

Діагностика туляремії

Застосування неспецифічних лабораторних методик (аналізи сечі, крові), визначає наявність ознак, властивих запалення та інтоксикації. Захворювання в перші дні свого перебігу проявляється в нейтрофильном лейкоцитозі в крові, потім спостерігається падіння загальної кількості лейкоцитів. Одночасно з цим збільшення піддається концентрація фракцій моноцитів і лімфоцитів.

Серологическая специфічного типу діагностика проводиться з використанням РНГА і РА. Прогресування захворювання характеризується наростанням титру антитіл. Визначення туляремії стає можливим вже на 6-10-й день з моменту її початку, для чого застосовується імунофлюоресцентний аналіз (ІФА). Цей серологічний тест по відношенню до діагностування туляремії характеризується найбільшою чутливістю. Що стосується можливості більш ранньої діагностики захворювання (перші його дні), то вона можлива з допомогою ПЛР.

Вельми специфічна і, в той же час, швидка діагностика проводиться із застосуванням шкірно-алергічної проби, що проводиться із застосуванням туляремического токсину. Результат визначається вже до 3-5 дня захворювання.

Лікування туляремії

Лікування туляремії проводиться виключно в умовах стаціонару, при цьому виписка проводиться лише за повне лікування від захворювання. Специфічну терапію застосовують у вигляді курсу антибіотиків. Зняття інтоксикаційної симптоматики проводиться із застосуванням орієнтованої в даному напрямку терапії в комбінації з жарознижувальними і протизапальними медпрепаратами. Додатково призначаються антигістамінні препарати та вітаміни. У деяких випадках, при наявності на те необхідності, використовуються і препарати для нормалізації серцево-судинної діяльності.

Для шкірних виразок застосовуються стерильні пов’язки. Нагноівшіеся бубони піддають розкриття і дренування

У разі виникнення характерної для туляремії симптоматики необхідно звернутися до інфекціоніста.